Пам'ятаємо, сумуємо, любимо

 

  25 лютого минає 40 скорботних днів,                        як передчасно відійшов у Вічність наш рідний, незабутній син, брат, тато

Олександр Сергійович ВОРСІН

(10.09.1983–17.01.2023).

Він воював за волю і незалежність України і пішов з життя так раптово й несподівано, молодим, у розквіті років чоловічої зрілості, не здійснивши усіх своїх планів і світлих мрій. Так розпорядився Господь, а нам залишився вічний смуток і печаль…

Завжди усміхнений і привітний. Таким він залишиться у нашій пам’яті і, надіємось, багатьох, хто тебе знав. Не минає і дня, щоб ми не втирали гірку сльозу. Серце обпікає пекучий біль. А розум не хоче вірити, що не почуємо більше твого голосу, що не обіймеш нас, своїх рідних, донечок Сашеньку та Маргаритку, про яких постійно піклувався і любив. Здається, зараз пролунає дзвінок і почуємо такі очікувані слова: у мене все добре…

Ми  звикли чекати його з далеких доріг, бо він прожив хоч коротке, але непросте життя,  свідомо обравши для себе чоловічий  шлях воїна-захисника.

У тривожному  2014-му Олександра мобілізували. За його плечима був досвід правоохоронця, навчання  

в школі міліції у Сокиричах та в академії внутрішніх справ у Києві. Як учасник АТО воював у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади, мав багато хороших відгуків, був відзначений нагородами: відзнакою «За службу державі», нагрудним знаком «Учасник АТО», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». 

А головне заслужив довіру своїх побратимів, тож не зміг їх залишити і у 2019-му, підписав контракт для проходження подальшої служби в Збройних силах України. Був водієм в роті забезпечення 24-ї окремої механізованої бригади. Об’їздив пекельними дорогами Луганщину і Донеччину.

 А коли розпочалась повномасштабна війна брав участь в евакуації людей із зони активних бойових дій, перевозив поранених та тіла загиблих наших воїнів. Не хотів, щоб ми тривожились, мало розповідав про війну, але інколи казав, що сьогодні народився вдруге… 

Нічим вже не вгамувати біль від важкої втрати,

Саша завжди буде жити у наших спогадах, у думках, у серцях.

 Не стримати сліз нам ніколи,
 Бо важко повірити в те,
 Що ти не прийдеш вже додому.
 Твій дім тепер – небо святе…

Нехай буде Царство Небесне нашому  синові, брату, татові, який своє життя присвятив захисту країни.

Всі, хто знав і шанував Олександра, помоліться у ці скорботні дні за вічний спочинок його душі.

Сумуюча родина Ворсіних

 

 Небайдужість та згуртованість: які нинішні  пріоритети життєдіяльності Турійської громади

Непросте сьогодення диктує щоразу нові виклики як кожному із нас, так і громаді, в якій ми живемо.  Про те,  над чим сьогодні працює влада Турійщини і як наші люди спільними зусиллями  продовжують протистояти ворожій агресії, журналісту „Народного слова” Світлані Голотюк розповів  Турійський селищний голова Олексій БЕЗСМЕРТНИЙ.

– Ми вже прожили перший місяць 2023 року, війна, на жаль, не закінчилась, тож на Турійщині продовжується мобілізаційна робота, – наголосив Олексій Микола-йович, – певна  частина мешканців громади отримує повістки для проходження медичного огляду з метою визначення придатності для служби в Збройних силах України.  Поруч з цим, хай вже навіть і  не так,  як на початках війни, але громада надає необхідну  допомогу тим землякам, які  вже служать і звертаються у тих випадках,  коли виникає в чомусь необхідність.

Здавалося б, час, що минув від початку повномасштабної війни, міг би пригасити ентузіазм та самовіддачу наших земляків у справах, що стосуються допомоги війську.  Але, наші  люди згуртовані й небайдужі, навчились спільно вирішувати непрості проблеми.  

З вдячністю слід згадати, що в багатьох навчальних закладах  Турійщини працівники та учні продовжують активну волонтерську діяльність, зокрема займаються випічкою, виготовляють окопні свічки для військових, успішно працює й шкільний швейний цех, про вироби якого є багато хороших відгуків з фронту.

Селищна рада  своєю чергою виконує певні вказівки військової адміністрації, що пов’язані з оборонною роботою. Це і є найперші пріоритети роботи, поки триває війна.

Поруч з тим виникають непередбачувані складні ситуації, що вимагають негайного вирішення. Як-от нинішня мокра й сира зима.

З одного боку дуже добре, що склалися такі погодні умови з розливами вод, вони стали природною перешкодою для вторгнення на нашу землю агресорів з боку білорусі. А з іншого боку маємо підтоплення садиб й жахливе руйнування доріг.

 Якщо говорити про дороги, які перебувають на балансі державної служби автодоріг, у нас це відрізок на шляху з Ковеля на Володимир, то їх хоч трішки десь ремонтують. Інші ж дороги чекатимуть зміни погоди, що дасть можливість підлагодити покриття.

Другий момент погодних катаклізм, пов'язаний із підтопленнями садиб і територій, також став причиною низки проблем.  Зокрема в Турійську, в кількох місцях доводилось допомагати людям силами МНС. І тут мова  не йде про абсолютну ліквідацію наслідків підтоплення. Десь відкачували воду, щоб господарі могли, принаймні, вибрати картоплю з погребів, десь робили відвід води, аби надалі вона не підступала просто до порогів будинків.

Така ситуація виникла як з вини селищної ради, так і самих турійчан. Адже меліоративні рови, що були прокопані по Турійську, позакидані, позабудовані так, що місця доступу до них фактично немає. Люди мали б виходити разом і розчищувати їх власними силами. Тож тепер доводиться  чекати,  поки  земля стужавіє й вода відійде…

Через підтоплення збільшилась і кількість навчальних закладів Турійщини, які працюють в режимі онлайн, бо частина  підвальних укриттів нині не підходить для використання.  

Як позитивний факт можна  назвати те, що в двох навчальних закладах йде переобладнання під укриття шкільних льохів.  Отож додається ще дві школи, які будуть працювати у звичному режимі.Важливою складовою життєдіяльності кожної громади є виконання бюджету. На початку року говорити про це ще складно, адже тільки наприкінці минулого року бюджет був прийнятий. Проте, проблемою стала освітня субвенція, яка тепер помітно менша, ніж була зазвичай. Виникла непроста ситуація із нашими освітянами, що спричинило негативний резонанс серед людей. 

Взагалі, слід сказати, що йде поступове збільшення навантаження на місцевий бюджет. Спочатку це стосувалося медиків. Для того, щоб якимось чином допомогти фельдшерам на селі, ми здійснювали і здійснюємо хоч невелику доплату. Тепер це торкнулося й освітян. Вчителі не в повній мірі отримували доплату за престижність роботи.

 І пообіцяти, що надалі всі зможуть її отримувати,  ніхто не може, зважаючи на те, що наш місцевий бюджет  не такий великий. Адже, як свого часу Турійський район, так само й Турійська громада не є потужною у фінансовому плані. Закрити всі грошові дірки, що з’являються, у нинішній непростий час, на жаль, не можливо. Хоча, якщо війна, дасть Бог, не набере більших обертів, громада  буде виконувати свої цьогорічні господарські плани, що сприятимуть її розвитку