Пам'ятаємо, сумуємо, любимо

 

  25 лютого минає 40 скорботних днів,                        як передчасно відійшов у Вічність наш рідний, незабутній син, брат, тато

Олександр Сергійович ВОРСІН

(10.09.1983–17.01.2023).

Він воював за волю і незалежність України і пішов з життя так раптово й несподівано, молодим, у розквіті років чоловічої зрілості, не здійснивши усіх своїх планів і світлих мрій. Так розпорядився Господь, а нам залишився вічний смуток і печаль…

Завжди усміхнений і привітний. Таким він залишиться у нашій пам’яті і, надіємось, багатьох, хто тебе знав. Не минає і дня, щоб ми не втирали гірку сльозу. Серце обпікає пекучий біль. А розум не хоче вірити, що не почуємо більше твого голосу, що не обіймеш нас, своїх рідних, донечок Сашеньку та Маргаритку, про яких постійно піклувався і любив. Здається, зараз пролунає дзвінок і почуємо такі очікувані слова: у мене все добре…

Ми  звикли чекати його з далеких доріг, бо він прожив хоч коротке, але непросте життя,  свідомо обравши для себе чоловічий  шлях воїна-захисника.

У тривожному  2014-му Олександра мобілізували. За його плечима був досвід правоохоронця, навчання  

в школі міліції у Сокиричах та в академії внутрішніх справ у Києві. Як учасник АТО воював у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади, мав багато хороших відгуків, був відзначений нагородами: відзнакою «За службу державі», нагрудним знаком «Учасник АТО», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». 

А головне заслужив довіру своїх побратимів, тож не зміг їх залишити і у 2019-му, підписав контракт для проходження подальшої служби в Збройних силах України. Був водієм в роті забезпечення 24-ї окремої механізованої бригади. Об’їздив пекельними дорогами Луганщину і Донеччину.

 А коли розпочалась повномасштабна війна брав участь в евакуації людей із зони активних бойових дій, перевозив поранених та тіла загиблих наших воїнів. Не хотів, щоб ми тривожились, мало розповідав про війну, але інколи казав, що сьогодні народився вдруге… 

Нічим вже не вгамувати біль від важкої втрати,

Саша завжди буде жити у наших спогадах, у думках, у серцях.

 Не стримати сліз нам ніколи,
 Бо важко повірити в те,
 Що ти не прийдеш вже додому.
 Твій дім тепер – небо святе…

Нехай буде Царство Небесне нашому  синові, брату, татові, який своє життя присвятив захисту країни.

Всі, хто знав і шанував Олександра, помоліться у ці скорботні дні за вічний спочинок його душі.

Сумуюча родина Ворсіних