Герої не вмирають

 Минуло 40 скорботних днів, як не стало нашої найріднішої людини, незабут-нього сина, тата, брата, чоловіка

Юрія Михайловича ПАВЛІКА.

Його життя обірвалося на війні  під час ворожого обстрілу при виконанні бойового завдання.  Це сталося 2 жовтня на Харківщині, поблизу населеного пункту Першотравневе. До цього часу неможливо повірити, що Юри немає з нами. Здається, ось-ось зателефонує і скаже: я вже їду додому...

Він був людиною безмежної доброти й  виняткової працелюбності, про яку залишаться хороші спогади.

Народився Юра 3 квітня 1989 року, закінчив Турійську середню школу й освоїв фах різьбяра по дереву. Він мав талант художника, любив малювати, зокрема й на полотні малював картини.

Після строкової служби в армії Юрій вирішив поєднати свою долю зі Збройними силами України. Він був миротворцем в Іраці, а від часу початку  антитерористичної операції боронив Україну від російських агресорів.

Справжнім святом ставали його відпустки вдома, Юра  брався за всяку роботу, старався усім допомогти, тішився сином Богданом та донечкою Євою.  Він спішив жити, побудував свій дім, намагався так багато всього зробити, мав стільки планів та мрій. Не судилося, він назавжди залишиться 43-річним.

Сумний день прощання з Юрієм запам’ятався нам тим, скільки людей прийшло провести його в останню печальну дорогу, яка була встелена квітами.

Ми щиро вдячні всім, хто нам співчував і  розраджував в невимовному горі – нашим рідним і близьким,  сусідам,  вчителям, однокласникам, друзям, побратимам та однополчанам Юрія.

Особлива подяка волонтерці Тетяні Федорівні Потоцькій, яка багато допомагає родинам, які опинились у такій біді, як наша.

За людяність, розуміння, моральну і матеріальну підтримку,  допомогу в організації похорону дякуємо  всім, хто був поруч, хто молився за Юрія і згадав його добрим словом.  Не заростає стежина до місця його вічного спочинку, до Турійська приїжджають побратими Юри, з якими він ділив радість і горе, яких він рятував в важких боях і які рятували його…

Без вас, дорогі люди, наша втрата була б ще тяжчою. Тож нехай милосердний  Господь дарує вам усім здоров’я і оберігає ваші сім’ї від бід.

Кажуть, що після 40 днів душа померлих йде на Небеса і вже там б’ються їхні серця. Тож просимо усіх, хто знав і поважав нашого Юру, згадати його в щирій  молитві.

В нашій пам’яті і в наших серцях він залишиться  назавжди молодим, добрим, щирим, справжнім чоловіком, помічником і захисником.

У глибокій скорботі мама Таїса Михайлівна,

тато Михайло Іванович та вся родина.