Пам'ятаємо, сумуємо, любимо

 

  25 лютого минає 40 скорботних днів,                        як передчасно відійшов у Вічність наш рідний, незабутній син, брат, тато

Олександр Сергійович ВОРСІН

(10.09.1983–17.01.2023).

Він воював за волю і незалежність України і пішов з життя так раптово й несподівано, молодим, у розквіті років чоловічої зрілості, не здійснивши усіх своїх планів і світлих мрій. Так розпорядився Господь, а нам залишився вічний смуток і печаль…

Завжди усміхнений і привітний. Таким він залишиться у нашій пам’яті і, надіємось, багатьох, хто тебе знав. Не минає і дня, щоб ми не втирали гірку сльозу. Серце обпікає пекучий біль. А розум не хоче вірити, що не почуємо більше твого голосу, що не обіймеш нас, своїх рідних, донечок Сашеньку та Маргаритку, про яких постійно піклувався і любив. Здається, зараз пролунає дзвінок і почуємо такі очікувані слова: у мене все добре…

Ми  звикли чекати його з далеких доріг, бо він прожив хоч коротке, але непросте життя,  свідомо обравши для себе чоловічий  шлях воїна-захисника.

У тривожному  2014-му Олександра мобілізували. За його плечима був досвід правоохоронця, навчання  

в школі міліції у Сокиричах та в академії внутрішніх справ у Києві. Як учасник АТО воював у складі 80-ї окремої аеромобільної бригади, мав багато хороших відгуків, був відзначений нагородами: відзнакою «За службу державі», нагрудним знаком «Учасник АТО», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». 

А головне заслужив довіру своїх побратимів, тож не зміг їх залишити і у 2019-му, підписав контракт для проходження подальшої служби в Збройних силах України. Був водієм в роті забезпечення 24-ї окремої механізованої бригади. Об’їздив пекельними дорогами Луганщину і Донеччину.

 А коли розпочалась повномасштабна війна брав участь в евакуації людей із зони активних бойових дій, перевозив поранених та тіла загиблих наших воїнів. Не хотів, щоб ми тривожились, мало розповідав про війну, але інколи казав, що сьогодні народився вдруге… 

Нічим вже не вгамувати біль від важкої втрати,

Саша завжди буде жити у наших спогадах, у думках, у серцях.

 Не стримати сліз нам ніколи,
 Бо важко повірити в те,
 Що ти не прийдеш вже додому.
 Твій дім тепер – небо святе…

Нехай буде Царство Небесне нашому  синові, брату, татові, який своє життя присвятив захисту країни.

Всі, хто знав і шанував Олександра, помоліться у ці скорботні дні за вічний спочинок його душі.

Сумуюча родина Ворсіних

 

 Небайдужість та згуртованість: які нинішні  пріоритети життєдіяльності Турійської громади

Непросте сьогодення диктує щоразу нові виклики як кожному із нас, так і громаді, в якій ми живемо.  Про те,  над чим сьогодні працює влада Турійщини і як наші люди спільними зусиллями  продовжують протистояти ворожій агресії, журналісту „Народного слова” Світлані Голотюк розповів  Турійський селищний голова Олексій БЕЗСМЕРТНИЙ.

– Ми вже прожили перший місяць 2023 року, війна, на жаль, не закінчилась, тож на Турійщині продовжується мобілізаційна робота, – наголосив Олексій Микола-йович, – певна  частина мешканців громади отримує повістки для проходження медичного огляду з метою визначення придатності для служби в Збройних силах України.  Поруч з цим, хай вже навіть і  не так,  як на початках війни, але громада надає необхідну  допомогу тим землякам, які  вже служать і звертаються у тих випадках,  коли виникає в чомусь необхідність.

Здавалося б, час, що минув від початку повномасштабної війни, міг би пригасити ентузіазм та самовіддачу наших земляків у справах, що стосуються допомоги війську.  Але, наші  люди згуртовані й небайдужі, навчились спільно вирішувати непрості проблеми.  

З вдячністю слід згадати, що в багатьох навчальних закладах  Турійщини працівники та учні продовжують активну волонтерську діяльність, зокрема займаються випічкою, виготовляють окопні свічки для військових, успішно працює й шкільний швейний цех, про вироби якого є багато хороших відгуків з фронту.

Селищна рада  своєю чергою виконує певні вказівки військової адміністрації, що пов’язані з оборонною роботою. Це і є найперші пріоритети роботи, поки триває війна.

Поруч з тим виникають непередбачувані складні ситуації, що вимагають негайного вирішення. Як-от нинішня мокра й сира зима.

З одного боку дуже добре, що склалися такі погодні умови з розливами вод, вони стали природною перешкодою для вторгнення на нашу землю агресорів з боку білорусі. А з іншого боку маємо підтоплення садиб й жахливе руйнування доріг.

 Якщо говорити про дороги, які перебувають на балансі державної служби автодоріг, у нас це відрізок на шляху з Ковеля на Володимир, то їх хоч трішки десь ремонтують. Інші ж дороги чекатимуть зміни погоди, що дасть можливість підлагодити покриття.

Другий момент погодних катаклізм, пов'язаний із підтопленнями садиб і територій, також став причиною низки проблем.  Зокрема в Турійську, в кількох місцях доводилось допомагати людям силами МНС. І тут мова  не йде про абсолютну ліквідацію наслідків підтоплення. Десь відкачували воду, щоб господарі могли, принаймні, вибрати картоплю з погребів, десь робили відвід води, аби надалі вона не підступала просто до порогів будинків.

Така ситуація виникла як з вини селищної ради, так і самих турійчан. Адже меліоративні рови, що були прокопані по Турійську, позакидані, позабудовані так, що місця доступу до них фактично немає. Люди мали б виходити разом і розчищувати їх власними силами. Тож тепер доводиться  чекати,  поки  земля стужавіє й вода відійде…

Через підтоплення збільшилась і кількість навчальних закладів Турійщини, які працюють в режимі онлайн, бо частина  підвальних укриттів нині не підходить для використання.  

Як позитивний факт можна  назвати те, що в двох навчальних закладах йде переобладнання під укриття шкільних льохів.  Отож додається ще дві школи, які будуть працювати у звичному режимі.Важливою складовою життєдіяльності кожної громади є виконання бюджету. На початку року говорити про це ще складно, адже тільки наприкінці минулого року бюджет був прийнятий. Проте, проблемою стала освітня субвенція, яка тепер помітно менша, ніж була зазвичай. Виникла непроста ситуація із нашими освітянами, що спричинило негативний резонанс серед людей. 

Взагалі, слід сказати, що йде поступове збільшення навантаження на місцевий бюджет. Спочатку це стосувалося медиків. Для того, щоб якимось чином допомогти фельдшерам на селі, ми здійснювали і здійснюємо хоч невелику доплату. Тепер це торкнулося й освітян. Вчителі не в повній мірі отримували доплату за престижність роботи.

 І пообіцяти, що надалі всі зможуть її отримувати,  ніхто не може, зважаючи на те, що наш місцевий бюджет  не такий великий. Адже, як свого часу Турійський район, так само й Турійська громада не є потужною у фінансовому плані. Закрити всі грошові дірки, що з’являються, у нинішній непростий час, на жаль, не можливо. Хоча, якщо війна, дасть Бог, не набере більших обертів, громада  буде виконувати свої цьогорічні господарські плани, що сприятимуть її розвитку

 Місцега газета - це історична спадшина нашого краю, частинка його самобутності.  Більш як вісім десятиліть  вона вірно служина громаді, яка у різні непрості часи її підтримувала і утримувала. Нині теж все непросто, добігає кінця рік, завершується передплата.

 ДОПОМОЖІТЬ ОТРИМАТИ ШАНС НА МАЙБУТНЄ, передплативши місцеву газету на зручний для вас терміню. Звертатись можна до листонош або у відділення поштовог зв'язку 

Передплатний індекс газети „Народне слово”

61626

Вартість передплати разом із послугами зв'язку становить: на 1 місяць – 39 грн;

на 3 місяці – 112 грн;

на 6 місяців – 218 грн;

на 12 місяців – 430 грн..

Уродженець Лукова Олександр Цюпак

удостоєний високого звання Героя України... посмертно

Зворушливу розповідь про батька та про свою родину написав син Героя четвертокласник Данилко

 Коли в Устилузькому ліцеї готувалися до участі в обласній акції з вивчення власного родоводу «Без сім’ї  і свого роду нема нації, народу» четвертокласник Данік Цюпак, очевидь не без деякої допомоги дорослих, підготував дуже зворушливу розповідь про свою родину. Хлопчику у такому ранньому віці через прокляту війну, що прийшла на нашу землю, довелося пережити такий пекучий біль втрат дорогих людей, що і доросле серце розривається  від них. Але він мужньо переносить горе родини і гордиться дорогими йому Героями – татом і дядьком, які заганули, захищаючи Україну. Розповідь Даніка, яку у редакції дещо скоротили, надіслала місцевый газеты  «Слово правди» Тетяна Василенко.

******

Данік Цюпак – учень 4-А класу Устилузького ліцею. У мене є старша сестра, є мама, але вже нема найкращого в світі тата. Його забрала проклята війна. Тато на небі, а я так хочу його обійняти, про нові танки cпитати, по лісу побігати, у шашки пограти…

В татовій автобіографії написано: «Олександр Цюпак народився 28 серпня 1982 року в смт Луків, тепер Ковельського району. Його мама Віра – росіянка з Тверської області, тато Сергій – волинянин. У Лукові проживає татова сестра Оля. Після закінчення школи він вступив до Луківського ПТУ №22, де здобув спе-ціальність тракториста-механіка. Проходив строкову службу в смт Десна, після чого підписав контракт.

2008 року брав участь у миротворчій операції в Косово. Від квітня 2014-го – учасник АТО в складі 51-ї ОМБр. Командир екіпажу в боях під містами Сєвєродонецьком, Іловайськом. Організовував та навчав ротні тактичні групи. Згодом у складі 14-ї бригади імені князя Романа Великого боронив Україну в ході Операції об’є-днаних сил. Був учасником військового параду до Дня незалежності України.

Перша татова вчителька Людмила Іванівна Ковальчук з Луківської школи пригадує, що він був спокійним і добрим, врівноваженим і поміркованим. Відвідував музичну школу по класу труби. Любив природу, активний відпочинок, подорожі та екскурсії. Дружив з усіма в класі, знаходив спільну мову з однокласниками, допомагав їм. Вмів підтримати й розвеселити. А у 3 класі напередодні 8 березня, коли попросила принести фотографії матусь, Саша одним з перших приніс фото мами, яке вирізав з її паспорта. Як усі хлопчаки грав у війну. Був командиром і завжди перемагав…

Класна керівничка Тетяна Борисівна Коблик розповіла, що Саша не був заучкою, але ніколи не пас задніх, не ховався за спинами товаришів, щиро зізнавався, якщо коли чогось не знав. Його вирізняли доброзичливість, відвертість, почуття справедливості. Коли запитала: “Хлопці, куди йдемо далі?”, Сашко впевнено відповів, щ охоче стати військовим. На одній із зуст-річей однокласників, на яку приїхав вже з АТО, був серйозним, врівноваженим, стриманим, але все з тими ж веселими іскорками в очах, що і в дитинстві.

Дуже люблю, коли мама розповідає про тата. А вона згадує кожну хвилину їх щасливого сімейного життя…

Вони зустрілись «на празнику» в селі Верба в спільних знайомих у 2005 році. Тато вже був танкістом-контрактником тоді 51-ї бригади, мама працювала у Володимирі продавцем. Веселилися, відпочивали і не знали, що доля вже починала єднати їх серця. У квітні 2008 року тато вирушив у Косово. Почались телефонні розмови, чекання і довгожданна зустріч на початку листопада, яка завершилась пропозицією. Але Олександра Цюпака відрядили на навчання до Харкова у школу сержантів. Навіть реєстрацію шлюбу перенесли. 6 грудня 2008 року тато приїхав на один день у Володимир, щоб одружитися зі своєю Танею. А наступного знову поїхав до Харкова аж до березня 2009 року.

1 грудня 2009 року народилась моя старша сестра Катя. Молоді батьки не приховували свого щастя і будували плани. Тато продовжував служити у частині А 2331. Був майстром-сержантом. Навчав новобранців, турбувався про них. Разом з тим навчався і сам. Його відзначили як кращого розвідного внутрішньої варти та за високі показники в бойовій підготовці. Командиром частини був тоді підполковник, а зараз генерал Валерій Залужний.

Мама каже, що коли я народився, тато був дуже щасливим і хотів, щоб його «діти виросли гідними людьми гідної країни».

У 2013 році у змаганнях на кращий танковий взвод екіпаж Цюпака відстрілявся на відмінно, тобто найкраще серед танкових підрозділів ЗСУ, як розповідав його ротний майор Валентин Корнієнко.

Мама згадує, перегортає фотографії… Витирає нишком сльози. Ми з Катрусею обіймаємо її і просимо: «Не плач…»

Матуся бере фото і питає, чи пам’ятаємо, як ходили з татом до лісу, які «смуги перешкод» він для вас влаштовував. Мама не дуже любила пробиратись через лісові хащі, тому ми частіше ходили в залузький ліс самі, а вона готувала обід і не раз телефонувала: «Чи ще довго вас чекати? Захололо вже все…» А ми ще збирали для неї букет з квітів, гілочок, навіть шишок. «Мамі потрібно дарувати квіти завжди!» – так навчав тато. Він також приїжджав у відпустку завжди з квітами і солодощами…

З початком бойових дій на Сході у 2014 році тато мало бував удома, здебільшого на полігонах або у зоні бойових дій. Про те, що там відбувається, намагався не розповідати, щоб не тривожити рідних. Мама знала, що він професіонал і вірила, що з ним нічого поганого не трапиться.

Тато любив жартувати і навіть про небезпеку чи складні бойові ситуації говорив жартома. Так, про контузію у 2014 році зателефонував із госпіталю і почав розповідати, що орки не дали йому помитися в душі. Бо як тільки він зайшов до душу, туди прилетів мінометний снаряд. Усі побігли в окопи і бліндаж. Там його і накрило. 16 побратимів були поранені. Усіх гелікоптером вивезли до шпиталю. Тато ще просив не казати про контузію бабусі.

Дуже пишався тато участю в міжнародних танкових змаганнях НАТО «Сильна Європа» в Німеччині на по-  лігоні  Графенвер, у яких брав участь двічі в 2017 і 2018 роках. Готувались дуже серйозно. Навіть англійську мову їздив вчити у Львівську академію сухопутних військ. Мабуть, тому і я люблю англійську, вона мені легко дається.

Ми звикли до того, що тато на службі, а невдовзі приїде у відпустку до нас у село. Великою радістю для нашої сім’ї стало придбання власного будинку. Під час коротких відпусток планували, як облаштуємо його. Востаннє, коли тато йшов на службу, запалив там в усіх грубках, щоб пройшов по хаті дух…

Мама детально пам’ятає останню розмову з татом вранці 12 березня. Він, як завжди, заявив, що в них все нормально, що збирається з хлопцями посмажити картоплю, підзарядити телефон. Обіцяв увечері подзвонити…

Ми проживаємо в с. Залужжя Устилузької ТГ у великій родині мами, в домі Миколи і Галини Чайків. Бабуся й дідусь виростили двох доньок і двох синів.

Тьотя Надя працює медиком у лікарні, мама Таня наразі домогосподарка. Старший дядя Вітя у складі 14-ї ОМБР з 2019-го року боронить Україну. Його бойовий шлях розпочався 2014-го з початком Майдану, після якого, пройшовши підготовку у тренувальному таборі «Правого сектору», приступив до виконання важливих завдань. Згодом у складі батальйону «Донбас» брав участь у визволенні міст на схо-ді країни. З початком повномасштабного вторгнення дядя Вітя на війні. Був пораненим в боях на Київщині.

З шістнадцяти років на прикладі брата боронити державу рвався наймолодший мамин брат Василь. Позичивши у товариша гроші на дорогу, таємно від батьків поїхав у тренувальний табір «Правого сектору». Вже там, приховавши справжній вік, розпочав навчання, аж поки випадково не з’ясували, хто він і скільки має років. І поки рідні намагалися разом із правоохоронцями розшукати утікача, він вже збирався додому.

Після закінчення ВПУ у Володимирі, де вчився на деревообробника, дядя Вася пішов працювати на «Гербор-холдинг». Але бажання стати військовим перемогло, і як виповнилося 18, підписав контракт із 14-ю ОМБР. Мама казала, що знаючи його характер, відмовляти ніхто не став. Хоча усі сподівалися, що це ненадовго. Та помилилися.

На початку березня першим отримав важке поранення дядя Вітя і лікувався у Луцькому госпіталі. Ввечері 12 березня побратими тата повідомили йому про загибель свого командира Олександра Цюпака, а дядя Вітя тільки вранці зателефонував до нас…

Тоді ми дізналися, що танковий екіпаж, яким керував тато, знищив кілька одиниць бронетехніки противника у Наливайківці, що на Київщині. І коли, здавалося, можна було перепочити після важкого бою, по них вдарила ворожа артилерія…Поховали тата у селі Залужжя 15 березня.

Ще не встигли ми оговтатись від горя, як 25 березня  з фронту надійшла страшна звістка про загибель дяді Васі. Зі слів його побратимів, він потрапив під обстріл, прикриваючи товариша під час повернення з розвідки.

20 квітня майстер-сержанту Олександру Сергійовичу Цюпаку присвоїли звання Герой України з відзначенням орденом «Золота Зірка» (посмертно). Нагороду з рук президента України разом з іменним годинником мама отримала у Білому залі Героїв Маріїнського Палацу. Серед нагород тата є ще і медаль “За військову службу Україні” (2022).

Дядя Василь Чайка нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

До нас часто приїжджають побратими мого тата і дядьків Віті й Васі. Вони запевняють, що тато був не лише професіоналом ігордістю 14-ї бригади, а й душею компанії. Настрій умів  підняти завжди, а на війні без цього важко. Про татові жарти навіть 10 грудня 2018 року на 24 TVканалі розповідали «”Граф Дракула вийшов на полювання”: про війну, відвагу та смішні історії» Майор Валентин Корнієнко, який був у тата ротним, говорив, що «за Сашу готовий горло ворогові перегризти.

За 18 років військової служби тата нагороджували подяками, грамотами, медалями, нагрудними знаками, іменним годинником. Відзнак назбиралась ціла шухляда. Я люблю їх перебирати і вже напам’ять знаю назву кожної. А нещодавно татові друзі подарували мені справжній бінокль.

У День миру, 21 вересня, я приніс до школи малюнок з нагородами тата, але всі вони не помістились, бо їх щороку було багато. Справжнім супер-танкістом був мій тато. Напередодні Дня захисників України родина отримала медаль «За військову службу». Це 26 відзнака славного танкіста і найкращого тата.

Я вважаю, що представники моєї родини: тато, дядьки Вася і Вітя, є справжніми патріотами України. Уся родина допомагає волонтерам, зустрічається з побратимами «наших хлопців», сумує, але вірить у перемогу.

16 листопада мені виповнилося 10 років. 28 серпня татові було б 40. 13 жовтня дядя Вася відзначив би 24…

Якби…

Я виросту гідним сином, тату!

Данило ЦЮПАК,

учень 4-А класу Устилузького ліцею.

 Як вибрати генератор для дому та бізнесу

В Україні тривають масові відключення електроенергії через ракетний терор російських агресорів. Але українці у будь-яких ситуаціях проявляють свою незламність. Щоб забезпечити роботу торгових мереж, у магазинах встановлюють генератори. Під час відключень вони допомагають їм працювати, а клієнтам – купувати потрібні речі. Але струм, який виробляють генератори, дорожчий, як з електромережі. 

НОВІ ВИКЛИКИ – НОВІ РІШЕННЯ

Шукати генератори ми розпочали, як тільки почалися перебої з електропостачанням. Бо розуміли, що попереду зима і прогнози не оптимістичні. Це сталося ще до масових обстрілів енергосистеми України 22 жовтня.

Кожен магазин SPAR споживає від 30 до 40 кВт електроенергії, і це доволі багато. Закупити генератори такої потужності, аби працювати, дуже дорого. Також проблемно їх заправляти. Тому ми вирішили забезпечити принаймні мінімально потрібну потужність.

Аби магазин міг працювати, треба запустити зону обслуговування, тобто каси та мінімум освітлення. Для нас це потреба у 5,5 кВт електроенергії для менших магазинів і 8-10кВт для більших об’єктів. Залежно від КФУ магазину, можемо додатково підключати інші зони.

Саме під ці задачі розпочали пошук генераторів. Щоправда, тоді ми розраховували, що відключення триватимуть лише чотири години. Зараз бачимо, що вони можуть бути й упродовж цілого дня. Натомість генератор «по заводу» може працювати безперебійно вісім годин. Після чого йому потрібно дати відпочити.

ПОШУК ГЕНЕРАТОРІВ – ЩЕ ТОЙ КВЕСТ

Виробників генераторів в Україні фактично немає. Тому відразу почали шукати, як привезти їх з Європи. Спочатку підключили партнерів зі SPAR International, але згодом усе-таки знайшли постачальників в Україні. 

Насправді шукати було непросто. Перші десять дзвінків і відповідь «немає». До слова, ми купували лише сертифіковані генератори, які легально завозили в Україну. Бо зараз заїжджає багато брендів невідомого походження.

Нам пощастило, партію привезли навіть раніше, ніж планували, до того ж за хорошою ціною. До речі, вартість генераторів зросла навіть у Європі.

ЯК МАГАЗИНУ «ПЕРЕХОДИТИ» НА ГЕНЕРАТОР

Зараз в інтернеті чимало жартівливих відео, як люди намагаються запустити генератор. Адже часто для цього потрібна сила. Коли почалися перші відключення, магазинам потрібно було до 30 хвилин, аби «перемкнутися» та відкритися заново. Зараз цей процес займає зовсім мало часу, фактично потрібно перемикнути перемикач, вимкнути непотрібні автомати та завести генератор ключем.

До генераторів підключаємо вилки та перемикачі. Для працівників магазину знімаємо відео-інструкції, як усе запустити, як заправляти генератор та вимикати. Зараз фактично вдалося налагодити систему. До речі, після того як з ринку пропали генератори, ми відчули й дефіцит запчастин до них.

Звісно, лишається проблема з тим, що на касі часто неможливо пробити картку лояльності та здійснити оплату карткою. Але це вже проблема зв’язку. У нашій мережі над цим працюють.

ЯК ОБРАТИ ГЕНЕРАТОР ДЛЯ МАГАЗИНУ ТА ДОМУ

Щонайперше потрібно визначити потребу: для чого ми купуємо генератор і яке обладнання плануємо заживлювати. Наприклад, ми визначили критично необхідне та орієнтувалися на 5 кВт. Звісно, цього не вистачить, аби увімкнути усе холодильне обладнання, кавомати, але можна здійснювати обслуговування гостей.

Та ж історія з житлом. Якщо вам потрібно лише для насосу, аби працювало автономне опалення, то вистачить і 1 кВт. Якщо хочете вмикати холодильник, пральну машину та інше – потрібно більшу потужність.

Але варто врахувати, що більший генератор – то більший і розхід палива у ньому.

Також варто зважити на особливості обладнання. Для побуту, вдома – це переважно однофазне. Серед професійного ж обладнання часто зустрічається трифазне.

Ціна питання

Зараз прийнято розраховувати, що 1 кВт = 10 тисяч гривень. Проте година роботи 1 кВт – це ще 30 гривень витрат на паливо. Тобто 5 годин = 150 гривень.

Тому, коли думаєте купувати генератор, аби працював удома холодильник, слід добре порахувати. Зараз зима, можна обійтися без нього. Інакше вартість зберігання продуктів у рази перевищить вартість самих продуктів.

Потрібно прораховувати ризики та шукати різні варіанти виходу з ситуації, адже зима точно буде складною.

  Віталій ДЕМЧИШИН.

 Дати у календарі, що зобов'язують пам'ятати

Очільник Соловичівської громади і боєць ЗСУ Ярослав Кашуба мріяв розвивати рідні села... після Перемоги

У календарі національних свят України стоять поруч дві дати: 6 грудня – День Збройних сил України, 7 грудня – День місцевого самоврядування.  Це – випадковість, але, зважаючи на нинішню війну в Україні, багатьох людей, відданих свої рідній землі, ми можемо вітати ці два дні поспіль. Зокрема, у Турійській селищній раді розповіли, що нині у лавах Збройних сил України воюють турійські депутати Юрій Пушкарський та Василь Мазурик. У військових рядах також Алім Шульга, Юрій Нестерук, Валентин Сарахман і Андрій Полячук. Є наші депутати і серед активних волонтерів, які дуже суттєво допомагають армії та людям постраждалим від воєнних дій. Значну допомогу надають і депутати обласної ради від Турійщини та керівники сільськогосподарських підприємств нашого краю.  Ми переконались, в тому, що всі, кому небайдужа доля України, гуртуються у цей непростий час і роблять хто що може заради Перемоги. Але особливе слово у ці дні варто сказати про багаторічного очільника Соловичівської громади Ярослава Івановича  Кашубу,  який багато зробив для розвитку трьох сіл колишньої Соловичівської сільської ради, а нині старостинського округу -  Солович, Кустич, Обениж. Ярослав Іванович умів  згуртувати  громаду, його господарський розрахунок завжди був обґрунтований, тож люди  до нього прислухались й поважали, називаючи «наш Іванович». 

Коли  розпочалась російська агресія на Сході він пішов добровольцем в АТО. З  початком повномасштабної війни знову взяв до рук зброю і героїчно загинув, захищаючи українську землю, разом зі своїм земляком і хорошим другом  Олександром Лапчуком.

Народився

 Ярослав Іванович 26 січня 1963 року в Соловичах, мав старшу сестру Зою.  Його батьки також працювали у місцевому самоврядуванні Солович, батько у непростий переломний час був головою сільської ради, згодом  мама – багато років - секретарем. Тож з дитинства допитливий, уважний  хлопчина поринав в сільські турботи. Після закінчення школи  (спочатку восьмирічної в Соловичах, потім – середньої у Турійську) Ярослав,  як справжній чоловік вибрав для себе службу в  органах внутрішніх справ.  Він віддав цій робот

і понад 20 років. 

Мовою серця

 СПОВІДЬ ВДОВИ ГЕРОЯ

Коханий мій, я сильна і тримаюсь. 

Для наших діток стала мама й тато. 

Буває, через сльози посміхаюсь.

Хоч радості без тебе небагато.

Борис, ти подивись на мене з неба. 

Щоб сили своїм поглядом додати.

Синочка народила я для тебе, 

він копія маленька свого тата.

Кати з грудей моїх забрали душу. 

Чорна хустина мої коси вкрила. 

За тебе, рідний, жити тепер мушу. 

А син і доня – сила мені й крила.

Буває, заболить під серцем рана. 

Так хочеться на цілий світ кричати:

– Сили небесні, 

                       поверніть мені Бориса. 

 Куплю шишки соснові (зелені). 

Вартість – 5 грн за кілограм. Тел. (098)0184979.

 24 листопада 2017 року невблаганна доля загасила свічку життя нашої найдорожчої людини, незабутньої дружини, мами та бабусі  

Світлани Олексіївни ЛУКАШЕВИЧ.

Минуло п’ять років, але не минають жаль та сум на душі. Тебе немає і більше вже не буде. Болем серця переповнені ці дні світлої пам’яті, бо наш світ збіднів, ми назавжди лишились без  надійної опори, помічниці й порадниці. Але, незважаючи на час, що минув, завжди відчуваємо тепло твого серця і світло сонячної душі, за якими – людяність, щедрість і любов до всіх нас. Царство Небесне і вічний спокій твоїй душі.

Ми щиро вдячні всім добрим людям, які  пам’ятають Світлану Олексіївну,  в  чиїй душі лишився добрий спомин про неї. І у ці дні просимо згадати її добрим словом і тихою молитвою.

Зі скорботою чоловік 

Богдан Леонардович, діти та онуки

ПЕРЕРАХУНОК ПЕНСІЙ:КОМУ І СКІЛЬКИ? 

  У грудні в Україні відбудеться плановий перерахунок пенсій, який торкнеться непрацюючих пенсіонерів, шахтарів, людей, які втратили годувальника та ще кількох інших категорій громадян. Сума підвищення складатиме від 66 до 660 грн, розрахувати її можна самостійно онлайн. Більше деталей, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.

 Кому чекати підвищення? Згідно з держбюджетом на 2022 рік, з 1 грудня в Україні зростає прожитковий мінімум для для тих, хто втратив праце-здатність – з 2027 грн до 2093 грн. Це є підставою для перерахунку соціальних виплат, які залежать від прожиткового мінімуму. Розмір підвищення у кожного пенсіонера визначається індивідуально та залежить від різних складових виплат. Підвищення насамперед торкнеться пенсіонерів, які отримують мінімальну пенсію, максимальну пенсію, надбавку за понаднормовий стаж. Також буде перерахунок пенсій по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і непрацездатним членам їхніх сімей. 

 

Як освітній процес підлаштовується під тривоги та відключення електрики?

Вже майже дев’ять місяців українці протистоять повномасштабному російському вторгненню. Свій фронт тримають і освітяни, які попри складну безпекову ситуацію, продовжують навчати дітей. У школах обладнали бомбосховища, уроки проводять в очному та змішаному форматах, підлаштовують під графіки відключення електропостачання. Більше про освітній процес в умовах війни дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю.